Вихідний на кладовищі

Чесно кажучи, туристів там, саме на караїмському кладовищі Бахчисарая, куди заніс нас мандрівний вітер, ми не знайшли. Бо все ж таки головний центр уваги приїжджого народу зараз дійсно навколо православної культури (див. наш матеріал: http://krym-teren.org/uvidet-baxchisaraj-i-ofiget/), ніж іудейській, яку представляли караїми. Це можна було оцінити по натовпу, якій рухався до Свято-Успенського печерного монастиря, та їм же закінчувався. Тому останні десь триста-чотириста метрів до цілі нашого походу ми йшли насолоджуючись лісовою тишею. Хоча чому не продовжити подорож від православ’я вглиб століть, невідомо. Де ще можна знайти стільки екзотичних за формою могил зі східною в’яззю, символами старанно вибитими на вапняку та ще з давніх-давен до наших днів?! Саме так – поряд зі старими могильними каміннями знаходяться відносно нові. Вважається, що цей караїмський цвинтар самий великий в світі, а деякі могили датуються 10 віком н. е.
Заходимо через кам’яну реконструйовану арку. Відвідувачів не видно, але стежка поміж могил гарно натоптана, гілки дерев обрізані, лежать вздовж доріжки, сміття немає. На однієї плиті – цукерки, десь – квіти. Старе кладовище живе своїм життям. Слідів чорних копачів теж не знайшли. Чи то вже все викопали, чи лісові духи захищають могили караїмів. А ще кажуть, що караїми хоронили своїх близьких не покладаючи цінних речей, мабуть, заощаджуючи їх для живих.
Головне, виходячи з цього караїмського кладовища, не піддатися спокусі ще трохи помандрувати вздовж Йосафатовой долини (це так називається ущелина, яка веде до некрополю). А якщо піддаватися, то додати до своєї подорожі ще пару годин. Якщо погода гарна, то це, може, буде й виправдано, але якщо дощ та неспортивний одяг, то не дуже. Проте це вже дрібниці в порівнянні з головним емоційним драйвом від історичної давнини, природи та гарної компанії!