Знаюся на цьому! О, мій Світлий Боже, як це нереально!.. Все: починаючи від походу в гори, вдихання пряного, налитого кримським сонце-морем, лісового повітря, споглядання високо-синього неба, пташини, що кублиться над гірськими розщелинами, збираючись у вирій (дійство заворожує якоюсь прадавньою магією і вимикається раціо, а душа твоя звідти, з їхніх крил, спостерігає прекрасну грішну твердь …)
Згодом, отямившись, рухаєш у непролазні лісові чагарники, надибаєш зарослі, що всипані темно-синіми, майже чорними, ягодами, за які зачепились гірські тумани… Колючи гілки змагаються з тобою за володіння скарбом.
Потім, після походу, накочує хвиля приємної втоми, і з’являється подив від споглядання подряпаних рук, одягу… Принесене дбайливо обробляється.
І посріблені залишками розкішної минувшини, трохи прим’яті ягоди терену віддають свій смак, колір, аромат і енергію… Це дійство відбувається повільно, зі зваженою мовчазною шляхетністю і невідворотністю… Перероджується все попереднє життя. Його досвід-вантаж, почуття-чари, емоції-вогонь перетворюються на щось нове. Все це рясно просякується думками, які виникали у твоєму мозку під час походу, і, нарешті, матеріалізується в божественне зілля!
Так було. Так є. І так буде.
Нумо, до життя!
Людмила С.
