За п’ять днів у кримського журналіста Миколи Семени черговий та, можливо, останній суд. Я не знаю, чи рахує він час, що залишився до цього суду, я – так!
Бо, по-перше, будь-хто, будь-коли може опинитися на його місці, дивитись на цілі купи паперів – звітів про ретельне слідкування за журналістською (громадською) працею день у день чи простими посиденьками в Мережі у вільний час. Коли у вас незрозуміло чому зависає комп й мишка перестає бігати монітором, можливо, ви теж на гачку, ваш Робочий стіл «скрінять», й нові папери чекають на вас, щоб завалити як листя з дерев землю. «И зима катит в глаза».., – недоречно в ці спекотні дні спливає шкільна програма.
А по-друге, мені дуже страшно за людину, яка миттєво залізною волею бездушної машини перетворюється з вільної людини – в ЗК. Ще сьогодні я його бачу на переході площі залізничного вокзалу, що енергійно в свої 66-ть поспішає серед натовпу, а вже завтра, можливо, цей біг буде зупинений, бо хтось вирішив, що наші думки – це злочин!
Засідання суду з фінальними дебатами сторін відбудеться 18 вересня, в Сімферополі, в Залізничному суді о 14-й. Приходьте. Щоб було не так страшно.
