Закрыть
Про нас
Сайт «Кримський терен» - проект Українського культурного центру в Криму. Український культурний центр (УКЦ) був заснований 7 травня 2015 року. Ціллю його створення є збереження української мови й культури на півострові, долучення до історії, традицій, творчості українського народу. Працювати в цьому напрямку складно, але українська приказка вчить: «Як без дiла сидiти, можна обдубiти!»
Поддержать проект




Не навчилась бути лисицею

Вірші Олени Лотоцької
Olenka
Оlenka P.
13.09.17
0
Олена Лотоцька народилася у 1977 р. в с. Крупове Дубровицького району на Рівненщині. Вчитель української мови та літератури. Закінчила у 1996 році Сарненське педагогічне училище і заочно Національний педагогічний університет ім. Драгоманова. В 1999–2014 рр. поетеса жила у смт Совєтському (Ічкі) та Євпаторії, працювала в євпаторійському архіві та міськвиконкомі.

***
Тиха я нині…
Без печалі і без радості.
Без присивлених споминів,
Райдужних мрій.
Ніби аркуш
Із забутого кимось нотатника –
Є день тижня й число
Та не вписано жодних подій…

***
Ну що то – ВІРШІ? Для когось лиш
Слова римовані, обрамлені в куплет.
А хтось у них пречисту душу бачить,
Блаженне одкровення й величавий злет.

***
Не цілуй мене, Вечірня зоре,
Не чеши волосся зливу.
Нині спокій – не моя стихія,
Бачиш, пальці вже стискають
кінську гриву.
Хочу руху. Ні! Шаленої гонитви!
З буйним вітром в старті поєднатись
І злетіти в небо – мчати гінко,
Часом, в віражах з життям
тихесенько прощатись.
Лиш опісля, проадреналінену й щасливу,
Обійми мене, подруго ясна,
І спитай: «Ну що ж ти, мила, твориш!?
Глянь, Царівна-ніч пливе
велична та прекрасна…»

***
Не навчилась бути лисицею,
За п’ятьма дверми таємницею,
Недомовленим словом, поглядом,
Відлетілим за обрій здогадом.
Ошаліло відкрита та щира я.
В тій безмежній довірі біда моя:
Надто легко і швидко читаюся,
Ще скоріше, мабуть, забуваюся…

***
Вмитий срібною росою ранок
Тихо вкрався у балконні двері.
– Прокидайся, соню, ось тобі сніданок
І цілунок сонця на папері.
Випий запашної кави з кардамоном,
Гарно пригостися грінками хрумкими.
Вже тоді бери до рук послання скоро,
Бачиш, як горить вогнями чарівними.
Ти дмухни легесенько на нього –
Хмарою злетять лелітки ясні.
Загорнуть тебе в тепло і світло ніжно,
Щоби дні життя завжди були прекрасні!

***
Майку Йогансену присвячується
 
«У царстві тіней
Буду розмовляти українською!»
Зрік Йогансен
перед наволоччю кагебістською.
Бог же почув:
Люблю Україну навіки.
І двері
У Царство небесне відкрив чоловіку.

***
Таки мазохістка.
Пояснень не маю,
Чому власну душу
Щодня розпинаю
В приморському місті
На хвилях грайливих,
В густому теплі,
Серед зір мерехтливих.
І так вже три роки.
Думки протестують,
Години польотів
У серці фіксують.
Та воно стукотить,
Лиш тоді завмирає,
Коли Євпаторія
В снах оживає.

***
Наснилось як море
Дельфіна купає,
У піну м’якеньку
Його повиває.
Гойдає дбайливо
Ще й пісню співає,
До променів ясних
Раз по раз здіймає.
І я вже готова
У хвилі пірнути!
Ту ніжність безмежну
Всім тілом відчути.
Плисти горілиць,
Небесам усміхатись
І Вітра дражнити —
Жартома цілуватись.
…Біжу по піску,
А вода утікає…
Зі сном поміж віями
В ранок спливає…

***
Оте тире між датами
На цвинтарній плиті —
Життя, що жваво поле міряло
І згубилось в небутті…

***
В тумані вогкому стоять отари.
Звук міді чути у мелодії струмка.
Ще мить одна – зоря розітне хмари,
Як у дійниці тишу цівка молока…

***
Я нині сум відчула яблуні старої.
Він холодом по спині промайнув.
Шугнув у верховіття, всівся і завзято
Із вітром у одній тональності загув.
Кричала: «Геть! – йому, – тікай негайно!
Не руш осінній спокій ніжної душі!»
Слова не долітали, листям опадали,
Встеляли густо збиті спориші…
Не кину тебе рідна! Обійму преміцно.
У зморщечку найменшу я тепло вдихну.
Хай розтечеться літом, силою наповнить
І спомин збереже про чарівну весну…

***
На себе ніч тягнула – хотіла тиші,
Ще більше – спати.
Воліла в закапелках сновидінь
Утому денну заховати.
А ніч та – куца! Голову накрию –
Мерзнуть люто ноги.
Зігріються вони – думки ступають
На тернисті дороги.
В клубок згорнусь, тихенька і мала
В ній точно загублюся.
В солодкім забутті, мов мед у молоці,
До краплі розчинюся.

***
І знову не надихалась тобою…
Словами мудрими не втамувала
Ясний й пекучий голод пізнання.
У погляді безкрайому не накупала
Вінок із мрій, назбираних зрання.
І знову в далечінь гірку полинув…
В думках щодня веду наш діалог
Душевний й теплий, деколи із перцем,
Бо важко дуже рівновагу відновить
Після нічних баталій розуму із серцем.
І знову залишається молитва…
Небесний Отче, зглянься й захисти
Дітей своїх, що герць війни обрали.
Не для наживи ж ради! Щоб уберегти
Щедроти твої від ворожої навали.
І знову в двері стукає надія…

***
Туманом нап’юся,
В туман загорнуся,
В тумані з журбою
Своєю втоплюся.
В тумані ми легко,
В тумані ми м’яко,
В тумані й гризоті
Догоджу всіляко.
Я тихо-тихенько,
Помалу, смутненько
На вушко їй пісню
Пропію гарненько.
Най спить, не проснеться,
Зі сном побереться,
А я ся поверну,
Як сонце всміхнеться.

***
«Любила, люблю, любитиму»,—
Сказала в вагоні набитому
Людьми, матюками, мріями,
Розлитим сріблом під віями.
Цілувались колеса з рейками
У засос поміж cofeбрейками,
Ти ж стискала вуста присолені,
Поцілунком останнім знеболені.
За вікном дерева змагаються,
Зі стовпами місцями міняються.
Так чергуються будні зі святами,
А хтось вибрав життя за ґратами…
Засинаю… Не турбувати…

Комментарии