Закрыть
Про нас
Сайт «Кримський терен» - проект Українського культурного центру в Криму. Український культурний центр (УКЦ) був заснований 7 травня 2015 року. Ціллю його створення є збереження української мови й культури на півострові, долучення до історії, традицій, творчості українського народу. Працювати в цьому напрямку складно, але українська приказка вчить: «Як без дiла сидiти, можна обдубiти!»
Поддержать проект




Чорнобривці сохнуть біля хати

Поетичний репортаж
Olenka
Оlenka P.
05.07.18
0
«Я народилася 20 січня 1950 року в селі Андріївка Олевського району Житомирської області в багатодітній родині селян. Українка»… Так пише про себе Єва Пономаренко, мешканка Армянська, у своєї черговій збірці «Заграй, сопілочко!» (Хмельницький, 2017).

Перші вірші почали складатися, коли Єві було 7 рочків, у 13-ть вперше надрукували в Олевській районній газеті. В Крим переїхала в 1964 році, «до старших братів, що змушені були будувати «рай» в сухих кримських степах, куди були завербовані в часи правління Микити Хрущова». Закінчила школу у Джанкойському районі, технікум у Дніпропетровську, політехнічний інститут в Харькові. Працювала на заводі «Тітан» у Армянську, потім головою садового товариства «Схід». Постійно друкувалася в періодиці, випустила цілу низку збірок поезій та прози, серед них «Мозаїка життя» (2001), «Журавлиний спів» (2005), «Свої слова не стала сповивать» (2011), «Спів, що зринав у голубій блакиті» (2011), «Калинова гілочка народу» (2017) та «Впаде роса на суховії» (2017). Єва Пономаренко окрім книжок має дітей, онуків та правнука, але… «І розривається тепер моє серце від тяжких дум: щото з ними всіма далі буде?..»

 

Лети, пташко, на Вкраїну

В степу лиш ростуть полиночки,

А я про траву-мураву

Все мрію в своєму садочку.

Тут пташка зомліла в траву

Пожухлу упала. Із бочки

Я трошки води принесу

І пташки відкриються очки,

Й земну буде бачить красу.

 

Я скажу їй: «Лети на Вкраїну,

Де хлюпоче дніпровська вода.

Не лишайся в степу до загину,

Бо в безводді тобі лиш біда.

Полети, полети на Вкраїну!

Я туди полетіла б сама.

Та у тебе, пташино, є крила,

А у мене, людини, нема…»

 

Полетіла б сама на Вкраїну,

Поки серце гаряче моє.

Там є Доля. І там в літню днину

Усім людям зозуля кує.

Там не плаче від спраги калина,

Материнка росте у гаях.

Україно моя! Україно!

Калинова колиска моя!

2017

 

Сохнуть чорнобривці

Чорнобривці сохнуть біля хати,

У садочку сохне резеда.

Бо в Криму їх нічим поливати –

Не іде сюди з Дніпра вода.

 

І калина в’яне під віконцем.

Коник вже грає у степах.

Лиш полин хвилюється під сонцем,

Та акація ще вибігла на шлях.

 

А тополя побраталась з Сумом

І верхівкою засохлою кричить.

Клени впали у тяжку задуму:

Чи діждуть журавликів ключі?

 

Гайвороння хазяйнує в місті,

Бо нема поживи їм в полях.

Та кричить сова в густому листі,

Коли Сон мандрує по дворах.

 

Та ніщо Печаль не заколише,

Нею ми наповнені ущерть.

І ридають душі все сильніше,

Але сльози висохнули геть.

 

Дарувала Україна нам колиску,

Та Росія стала колихать.

Не пізнали Радості ми зблизька,

Не послав Господь нам Благодать…

 

…Сохнуть чорнобривці в літню пору.

І калина в’яне в днину гожу.

Зупинився Сон побіля двору,

Та мою печаль приспать не може.

2017

Комментарии